Коли відверто, то я дуже хвилювався. Зрештою, воно й не дивно, адже не щодень спілкуєшся з «Людиною року», юристом, політиком, екологом, письменником, економістом, продюсером… І все це в одній особі! Як досягнути такої універсальності? Дорогою вкотре обдумую запитання. Вони мають бути лаконічними і при цьому про головне. Щоб відверто. Щоб співрозмовник – як на долоні…
Ось воно, «Сінема сіті». Стрічаємось у фойє опісля «Чілдрен Кіно Фесту». По-дорослому тиснемо руки. Розмовляємо на рівних, наче нема різниці у віці. Щиро, відверто, мов давні приятелі. З головою Асоціації кінокомісій України, співзасновником благодійного фонду «Єднання поколінь», заступником міського голови Тернополя Леонідом Бицюрою легко. Він поважає дітей.
– Як ви стали таким успішним? – цікавлюсь. – Яким є ваш рецепт успіху?
– Треба нічого не боятися. Це найперше. І ніколи не розчаровуватись. Які б випробування не траплялись на життєвому шляху, труднощі, завжди слід думати про краще, бути на позитиві, впевненим у собі та своїх силах. Не самовпевненим, а впевненим та цілеспрямованим. Це важливо.
– Ким ви хотіли стати у дитинстві?
– У дитинстві я хотів стати .. (усміхається. – А. С.) … водолазом. Я читав багато книжок, дитячих книжок, про підводний світ, про те, що відбувається на дні морів та океанів, про підводні човни, батискафи. І в мене була така мрія – стати водолазом. Уявляєш?
– Прикольно! Водолаз – це така професія …доволі не легка…
– Не легка. Це перевантаження. Це доволі таки ризикована, екстримальна професія.
– А якими були ваші хобі тоді, у дитинстві, й зараз?
– У дитинстві я був зайнятий від ранку до вечора. Мав багато хобі, відвідував спортивну секцію, займався боротьбою дуже тривалий час, ходив у різноманітні гуртки, грав на музичних інструментах, танцював, навіть співав у хорі… Звичайно, з часом багато змінилось і врешті-решт я зрозумів, що зовсім не моє, а що близьке до того, що люблю.
– Напевне, я ваш послідовник, бо також займаюсь у багатьох гуртках та секціях. Пробую себе як модель, актор, телеведучий, співаю, танцюю, готую, займаюсь плаванням…
– Це класно. Треба не боятись пробувати себе в чомусь новому, постійно вчитись і працювати над собою.
– Я знаю, що у вас є син та донька. Чи хоче Макар продовжити вашу справу в політиці, стати заступником мера?
– Не хоче. Ми з ним зараз визначаємось. Макарові вже 16 років. Він піде в одинадцятий клас. Безумовно, я хотів би, щоб син підібрав професію до душі. Щоб він отримував задоволення від своєї роботи. Бо коли займаєшся не улюбленою справою, то нічого доброго з цього не вийде. Тому шукаємо. Він шукає. Перебрали вже декілька варіантів. Дивимось далі.
– Чи прислуховуєтесь ви до порад дітей?
– Прислуховуюсь. Зі самого дитинства ставлюсь до них, як до дорослих. У нас дуже відповідальні стосунки. Поважаємо думку одне одного. Звичайно, трапляються різні ситуації, але ми чуємо одне одного, і це дуже важливо. Я взагалі переконаний, що дитина має зростати в любові, повазі. Вона повинна відчувати себе потрібною, тоді буде щасливою. А щасливе дитинство – успішний дорослий!
– Що ви порадите нам, дітям, для того, щоби зробити наше місто, нашу країну кращою?
– Є кілька важливих моментів. Найперше, не боятися ніколи. По-друге, бути цілеспрямованим. По – третє – комунікабельним, дружелюбним. Тебе мають поважати близькі, ровесники, а повага, авторитет здобуваються під час спілкування, співпраці. І, безумовно, виховувати свій характер та розвиватись: читати, дивитись, цікавитись, щоб створити щось своє, унікальне. Українці – дуже талановита нація! У нас дуже багато народжується ідей світового значення. Ось буквально вчора почув, що українці придумали плаваючий сміттєпереробний завод для очистки океану. Уявляєш? Ось наскільки українці талановиті. І тут треба не думати, що хтось придумає за нас, а самим для себе придумувати.
- Важливо, мати свою думку і не боятись експериментувати…
- Так, дуже важливо.
- Дякую за розмову!
- Тобі дякую. Щиро.
Спілкувався Андрій Стефанчук.
Leave a Reply