1 062 views

“Наших дітей навчають не тому, що їм знадобиться в житті” – тернополянин Андрій Грицишин

Андрій Грицишин за повернення в школи християнської етики та системну освіту. Переконаний: нема нічого ціннішого, ніж час,проведений з рідними, а за кожним словом повинна стояти дія.

Люблячий батько, люблячий чоловік, успішний підприємець, досвідчений політик, активний член суспільної ініціативи “Батьківська платформа”, – все це про Андрія Грицишина.

– Андрію, твоїй Насті – 11. Якраз такий вік, коли потрібна соціалізація, спілкування, а в нас, на жаль, не стихають розмови про дистанційну освіту. Як ставишся до цього?

-По-перше,цей підхід не працює з малими дітьми. У молодшій школі, потрібен особливий підхід та постійна увага. Діти повинні бачити вчителя. Їм потрібний живий контакт. Вони власне вчаться вчитися. Найкраще це відбувається у колективі. Коли школярі вже старші, то трохи легше, бо вони більш-менш дисципліновані, навчені працювати самостійно, знають, де слід шукати потрібний матеріал.

 По-друге, це додаткове навантаження на батьків. Психологічне і фінансове. Почну з фінансового. Мене дивують дикі пропозиції в.о. міністра освіти про те, що батьки мають “допомогти” з технічним обладнанням для дистанційного навчання. Уявіть сім’ю, де є троє дітей. Кожному треба придбати по комп’ютеру. Далі про організаційне. Комусь з батьків доведеться постійно перебувати з дітьми. Тобто не працювати, не заробляти. У багатьох, особливо сільських школах, взагалі немає технічної можливості навчати віддалено. Там нема нормального інтернету. В результаті навчання перетворюється на суцільну каторгу для батьків та дітей. А так не повинно бути.

По-третє, це підтримка вчителів. Підготовка до “віддаленого уроку” займає набагато більше часу. Сьогодні уряд пропонує варіанти навчання у кілька змін. Але ніхто не каже, хто все це оплатить. У минулі роки уряд регулярно затримував освітню субвенцію. Це кошти, як обов’язково мають прийти з центрального бюджету у місцевих. З них платять зарплати освітянам. Так от — половину цих коштів регулярно недоплачували вчасно. Місто виділяло їх знімаючи з інших програм, ремонтів тощо. А хто буде платити зараз? Чи вчителі мають працювати більше і залишатися без грошей. У мене є одне пояснення, там в Києві,вирішили добре зекономити та цілком знищити українську освіту. Адже в пустих класах не потрібні вчителі, тому їх можна скоротити. А школам не потрібні пусті класи, тому їх можна закрити. 

– І чекають нас при такому розкладі часи шевченківські, коли освіта буде привілеєм для обраних, а решті доста буде вміння й хрестиком підписуватись…

– Складається враження – цього прагнуть чиновники у Києві. Принизити, знищити й скалічити. Виховати примітивів, які будуть дивитися ролики у “ТікТок”та переглядати тупі шоу на ТБ. Головне, щоб не думати. Соціальне сирітство – одна з найбільш болючих наших проблем, бо багато батьків змушені бути на заробітках за кордоном. Ця проблема ще більше поглибиться, якщо батьки будуть на роботі, а діти будуть залишені “самі собі”. Освіта — це базова основа прогресу і реформ. Подивіться на Фінляндію і Швецію. У цих країнах дуже багато вкладають у загальну освіту. Вони, відповідно, мають один з найвищих рівнів життя. Друга велика проблема – дитяче здоров`я. Дистанційне навчання остаточно підірве його. Бо якщо в школі ще бодай є перерви, уроки фізкультури, то вдома, коли батьки на роботі, ніхто не проконтролює відпочиває дитина за грою в планшеті, чи з користю для здоров`я. Страждатимуть зір, хребет, можливе ожиріння… Додайте відсутність соціалізації… Картина не з приємних. Тому, попри поділи на зони, попри залякування коронавірусом, мусимо зробити все для того, щоб діти отримали нормальну освіту. Адже налагодили навчання у вже згаданій Швеції.

– Та й освітня система загалом потребує змін…

– Як педагог за освітою, який має практичний досвід викладання, можу чітко сказати: в нашій освіті настала системна криза. Наших дітей навчають не тому, що їм знадобиться в житті. Правило “зазубрив, здав, забув” більше не працює. Покоління Z потребує більше свободи і наставництва, ніж примусу. Вони є більше самостійні, творчі, креативні, але інколи бракує впертості, посидючості. Тому потрібна мудра настанова, яка спрямує усю цю енергію у творче русло. Дітей треба вчити працювати системно. Не боятися робити помилки. Більшість кумирів сучасної молоді такі, як ІлонМаск, досягли свого завдяки системності і посидючості. Вони вчилися не просто “розв’язувати тести”, але мали, як глибокі теоретичні, так і практичні знання. 

У нашій державі відсутня освітня політика як така взагалі. Що не новий міністр – то нова реформа, бачення, програма, підручники… Кидаємось, як хворий у гарячці… І почалось це не вчора, і не нині, а давно. Зараз ми лише пожинаємо плоди безвідповідального ставлення як до системи освіти, так і до охорони здоров`я, економіки, культури, соціалки…

– Якщо нічого не змінити, чим все завершиться?

– Рівень освіти дітей стрімко падає. Про це свідчать міжнародні тестування. Маючи перед очима приклад батьків, діти змінюють пріоритети. Заможніші вступають у виші, і найчастіше – за кордон, щонайближче, – в Польщу. Не завжди отримують якісну освіту, бо за кордоном “платна освіта для українців” вже стала добрим бізнесом. Ті, хто більш успішний знаходять роботу за кордоном і не повертаються. Хто менш успішний, повертаються в Україну і стають безробітними з “іноземним дипломом”. Менш заможні …здебільшого їдуть на заробітки. Талановиті працюють на зарубіжжя з дому… Одне слово: мозок й руки на експорт. Україна перетворюється в донора людської сили для світу, експортує робочу силу за копійки…

– Мовчазну робочу силу, бо он скільки суперечок щодо статусу української мови…

– Ти можеш знати сотню мов, але, якщо не володієш рідною, значить від народження – німий. Чужоземні мови роблять знання доступнішими, а можливості  – більшими, але тільки рідна ідентифікує тебе як особистість. Мова тече твоїми жилами, відрікаючись від неї, – втрачаєш самого себе. І коли українці в Україні відстоюють право говорити українською, – це парадокс. Так само, як те, що, приміром, у Закарпатті є цілі села, котрі говорять румунською, і часто зовсім не розуміють української. Якщо дозволити обмежувати використання української мови у публічному просторі, як це пропонують окремі депутати, то матимемо за пару років таку ж ситуацію, як на Сході.

Непрофесійна та бездіяльна влада нічого не робить, щоб змінити економічну ситуацію. Мова для них здебільшого розмінна монета, привід для спекуляцій, засіб для сіяння розбрату, маневр для відволікання уваги від важливих економічних питань, димова завіса, за якою можна з ворогом торгуватися, землю продавати… Цим користаються зовнішні вороги, які щедро вливають ресурси у знищення української ідентичності.

– Як вважаєш, варто повернути в паспорт графу про національність?

– Як батько переконаний: це потрібно зробити.

– А як ставишся до того, що вже в школах дітям часто пропонують обирати хлопчиком вони хочуть бути чи дівчинкою?

– Переконаний: міцна традиційна сім’я – здорове суспільство, а здорове суспільство – міцна держава. Якщо ж у сім’ї недостатньо уваги приділяють вихованню дитини, не прививають їй належних моральних цінностей, не дають потрібних життєвих навиків, не передають традицій, то, звичайно, що міцної країни ми не збудуємо ніколи. Ми маємо вберегти наших дітей від впливу різного роду збоченців і точно не допускати цього у системі освіти.

– Що держава взагалі повинна забезпечити людині?

– Держава має забезпечити право людини на доступну та якісну освіту, можливість реалізувати свої таланти, отримати достойний дохід. Держава має сприяти громадянам у веденні  власного бізнесу, запустити різні дозвільні процедури, доступні кредити, щоб, приміром, молода сім`я змогла придбати житло за 2-4 роки, а не на старості літ. Держава повинна максимально створити умови для самореалізації кожного громадянина, а вже скористатись ними чи ні, рішення кожного.

– Як думаєш, варто дитину змалку навчити фінансовій грамотності?

– Варто, бо якщо людина змалечку не навчена рахувати гроші, то якою б успішною в житті вона не була, ради собі не дасть. Дитина повинна розуміти, що таке гроші та як вони здобуваються. Бо якщо про це не говорити, а просто давати кошти на потреби, то виросте звичайнісінький споживач. У нас в сім`ї не прийняті кишенькові гроші. Але за кожну оцінку чи певне виконане завдання, Настя отримує певну суму. В такий спосіб вона вчиться самостійно заробляти та формуавти свій бюджет.

– А коли ти заробив свої перші гроші?

– Працювати я почав із 16 років. Батьки цілком забезпечували мої потреби, але мені було цікаво заробити щось самому, випробувати себе. Пригадую, заробив тоді три мішки пшениці, зоставив їх бабці, але урок було засвоєно. 

– Часто їздив до бабусі?

– Малим – часто, а з роками – закрутився. Але традиціям, привитим бабусею, не зраджуємо. У свята готуємо традиційні страви, збираємось за столом всією родиною, згадуємо, читаємо вірші. Мій батько – голова обласної організації “Меморіал”. То він привив мені любов до читання, шану до творчості українських письменників. Завдяки йому в нас завжди були правильні книжки, і донька вже зараз добре орієнтується в наших історії та національних Героях, щиро вдячний йому за це. 

Із коханою дружиною та любою донечкою

– Від чого залежить погода вдома?

– Від дружини… Аня – аспірантка нашого Тернопільського національного економічного університету, добра мама та справжня берегиня  нашого домашнього. Я багато працюю, часто – без вихідних, відповідно, – весь побут на ній. Звичайно, я намагаюся допомагати, коли можу.

– Закінчи, будь ласка, речення: у 18 років я хочу, щоб моя дитина в Україні мала…

…перспективи та бажання залишитися в Україні.

– І я, як батько, для цього маю зробити …

…я повинен постаратися, щоб в місті були максимально створені умови для того, щоб вона й такі, як вона, не думали, як завтра виїхати за кордон, щоб у рідному Тернополі й країні вони почувались потрібними  та щасливими, щоб тут, де їхні серця, розвались та розвивали різні сфери, бо це правильно.

– Щиро дякую за відвертість.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.